Великі організації часто стикаються з проблемою, коли їм потрібно більше грошей, ніж може дати середньостатистичний банк. Облігації розв’язують це питання, що дозволяє багатьом трейдерам взяти на себе роль кредитора.
Облігація ― це фінансовий інструмент з фіксованим доходом, а простіше кажучи, кредит, який інвестор надає позичальникові (зазвичай корпорації або державі) і з якого отримує відсотки до повного погашення заборгованості. Це можна розглядати як якийсь договір між кредитором і позичальником, що містить деталі позики і платежів по ній.
Хто завгодно може фінансувати позичальника або викупити боргові зобов'язання у кредитора. Разом з активом до нового власника переходять також права на дивіденди, які позичальник виплачує по змінному або фіксованому відсотку.
Крім того, вторинний ринок дає трейдерам можливість продавати або купувати облігації навіть протягом багатьох років після того, як первинна організація-емітент залучила капітал.
1. Різновиди облігацій
Облігації бувають двох видів: державні та корпоративні. У першому випадку інвестор дає гроші в позику державі, а в другому ― корпорації.
Держава бере позики, коли їй потрібне фінансування для своїх проєктів: наприклад, гроші на будівництво доріг, мостів, шкіл, лікарень та іншої інфраструктури. Збиток від війни теж вимагає залучення нових коштів.
Щоб держава не потрапила в дуже великі борги, Кабінет міністрів в бюджеті на відповідний рік встановлює граничний обсяг випуску облігацій. Конкретні умови і частота випуску також регулюються Бюджетним кодексом України.
Зі свого боку корпорації беруть позики для розвитку свого бізнесу: для придбання нерухомості та обладнання, проведення досліджень, розробки нових проєктів або найму співробітників.
Пропозиція про випуск облігацій виноситься на розгляд Ради директорів, де має отримати схвалення акціонерів. Також інформація про це повинна міститись у фінансовій звітності корпорації. Схвалення акціонерів важливе тому, що кредитори мають першочергове право вимагати відшкодування коштів у разі банкрутства корпорації. Крім того, розподіл дивідендів може бути обмежено.
2. Права власників
Незалежно від виду облігації, її власники завжди мають щонайменше два права:
- на отримання номінальної вартості активу до заздалегідь обумовленої дати;
- на отримання періодичних процентних платежів, зазвичай раз на пів року, за певною відсотковою ставкою від номінальної вартості.
Кожна організація-емітент зобов'язана дотримуватися чітко визначеної послідовності в разі прийняття рішення про випуск облігацій. В Україні це регулюється в основному законом «Про цінні папери та фондовий ринок», а також низкою підзаконних нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.
Власники облігацій можуть робити з ними практично що завгодно: наприклад, зберігати у себе, продавати або обмінювати на інші активи. Але є кілька серйозних винятків.
По-перше, вони не можуть претендувати на відсоток з доходів організації-емітента ― тільки на відсоток з тих грошей, які були віддані в борг. А по-друге, не можна перешкодити емітенту погасити заборгованість достроково, якщо такий пункт одразу ж обумовлено під час продажу активу.
3. Терміни погашення
Зазвичай усі облігації ділять на кілька категорій з урахуванням термінів погашення:
- короткострокові (від 3 місяців до 1 року);
- середньострокові (від 1 року до 5 років);
- довгострокові (понад 5 років).
Що довший термін погашення, то більший борг надається й то вищий потенційний дохід інвестора. Але якщо організація-емітент викупить свої папери достроково, плани на отримання прибутку можуть бути серйозно порушені. Так може статися, якщо інвестор вкладає гроші в папери з правом дострокового викупу.
Зазвичай такі папери випускають корпорації, але в деяких випадках ― особливо при випуску облігацій для міжнародного ринку ― держава теж може використовувати право дострокового викупу, щоб убезпечити себе від серйозних боргів.
У тому випадку, якщо на ринку впали процентні кредитні ставки, повернення попередніх цінних паперів принесе вигоду будь-якому емітенту. Повернувши всі свої облігації, наявні на ринку, емітент потім випустить їх наново, але з куди меншим відсотком. Це означає менші виплати наступним кредиторам, тобто в розпорядженні емітента буде куди більше грошей.
Але і для інвесторів такі умови теж вигідні, оскільки цінні папери з правом дострокового викупу пропонують процентну ставку трохи вище ринкової ― у зв'язку з ризиком, який з ними пов'язаний. І навпаки: папери без права викупу зазвичай приносять менше доходу, проте абсолютно безпечні.
Крім того, що раніше емітент гасить борг, то вищу ставку він має сплатити. Наприклад, папери з терміном погашення у 2030 році можуть бути відкликані у 2020 році. В умовах прописано, що ціна за викуп до цього часу становитиме $102 до $100. Тобто власник отримає $1,020 за кожну $1,000 номінальної вартості своїх інвестицій. Наступний термін дострокового викупу може передбачати зниження ціни ― $102 до $100.
Але навіть з урахуванням високих ставок на погашення все одно немає гарантій, що інвестор поверне повну суму своїх інвестицій, не кажучи вже про відсотки. Наприклад, емітент випускає облігацію по кредитній ставці в 6%, термін погашення ― через п'ять років. Інвестор вкладає $10 000 і розраховує на виплати в розмірі 6%, інакше кажучи, $600 на рік. Через три роки після випуску процентні ставки падають до 4%, і емітент відкликає свої цінні папери. Власнику нічого не залишиться, окрім як прийняти назад свій початковий внесок, втративши право на всі додаткові платежі. Така ситуація відома як ризик реінвестування.
Інвестор може вирішити реінвестувати за нижчою відсотковою ставкою і втратити потенційний дохід. Крім того, якщо інвестор хоче придбати облігацію знову, її ціна може бути вищою. Інакше кажучи, доведеться сплатити більше за менший прибуток.
Тому активи з правом дострокового погашення не дуже підходять інвесторам, які прагнуть до стабільного доходу.