Фондовий ринок працює за принципом попиту й пропозиції: тобто, що більше охочих купити актив, то дорожче він коштуватиме. Ціна купівлі встановлює ринкову вартість; відповідно, вторинний продаж встановлює новий рівень вартості, і так щоразу, коли актив змінює власника.
Кількість охочих купити або продати на ринку — те, від чого залежить ціна акцій. Що більший попит, то більше треба платити за купівлю, і навпаки: що нижчий попит, то більше пропозицій. Тому в теорії первинне публічне розміщення (IPO) проводиться за ціною, яка дорівнює сумі майбутніх дивідендів, але на практиці все залежить від попиту та пропозиції.
1. Номінальна та ринкова вартість
Номінальна (чи балансова) вартість встановлюється під час IPO: це частка від усього капіталу фірми, що дорівнює одній акції. Ринкова ж ціна показує те, скільки покупці готові реально заплатити за право володіння частиною фірми. Ці два показники можуть істотно відрізнятися один від одного.
Номінальна ціна вказується на самій акції або стає відомою з публічних звітів фірми. Про поточну ринкову вартість можна дізнатися на фондових біржах і в різних онлайн-джерелах. Маючи у своєму розпорядженні точні цифри, розрахувати різницю між реальною й номінальною вартістю доволі просто: досить відняти менше значення від більшого.
Різниця часто залежить також від того, про яку саме акцію йдеться:
звичайну;
привілейовану.
Звичайні дають право голосу в раді компанії, але не гарантують отримання відсотка від прибутку. І навпаки: по привілейованих прибуток розподіляється найперше, але їхній власник зможе голосувати в раді компанії тільки тоді, коли конвертує свої акції у звичайні.
Через те, що прибуток на фондовому ринку означає більше права голосу, звичайні акції частіше дешевшають на противагу привілейованим. Розрив між номінальним і ринковим курсом у них теж більший.
2. Формування вартості
Зрозуміти принцип попиту і пропозиції легко; набагато складніше розібратися, що утворює попит. Коливання ціни показує уявлення інвесторів про важливість компанії на фондовому ринку, — але як вони визначають цю важливість? На їхнє судження, безумовно, впливає поточна дохідність: інакше кажучи, скільки прибутку приносить компанія. Але інвестори часто виходять за рамки цифр. Тому вкладення інвесторів нерідко показують не лише поточну цінність компанії, але також перспективи зростання, якого від фірми чекають у майбутньому.
Існують спеціальні кількісні методи, використовувані для оцінки подібних перспектив, — їх називають "моделями дисконтування дивідендів" (DDM). "Дисконтування" в цьому контексті означає певну ставку — тобто кількість грошей, яку інвесторові треба заплатити саме зараз за право отримувати майбутній прибуток.
Завдяки своїй прямолінійності однією з найпопулярніших моделей стала модель зростання Гордона, розроблена у 1960-х роках американським економістом Мироном Гордоном.
Рівняння цієї моделі можна виразити так: (ставка дисконтування — темп зростання) / (кількість дивідендів) = поточна вартість.
Або дробом: P =D1 r-g, де
P = поточна вартість,
g = темп зростання майбутнього прибутку,
r = норма прибутку за рік, що підтримує акціонерний капітал усієї компанії,
D1 = величина прибутку наступного року.
Наприклад, активи "Alphabet Inc" торгуються по $100 за одиницю. Мінімальна норма прибутку за рік (r) для цієї корпорації становить 5%, а дивіденди зараз виплачуються розміром $2 на акцію (D1). Очікується, що ця сума щорічно збільшуватиметься на 3% (g).
Відповідно, результат за моделлю зростання Гордона становитиме: $2(0.05 - 0.03)= $100.
У цьому випадку реальна та ринкова цінності збігаються. Якби активи цієї корпорації торгувалися, скажімо, по $125 за одиницю, вони були б переоцінені на 25%. А якби вони торгувалися по $90 за одиницю, то це було б на $10 нижче їхньої реальної цінності — і така операція могла б принести трейдерам хороший прибуток.
3. Чинники, що впливають на курс акцій
Модель зростання Гордона розглядає вартість як нескінченну величину, що росте завдяки постійному припливу грошей упродовж нескінченного періоду часу. Але в реальному житті компанії не ростуть із року в рік однаково швидко, тобто дохід не може збільшуватися з однією й тією ж швидкістю.
Тому варто враховувати інші чинники, що також впливають на капіталізацію фірми. Їх можна поділити на фундаментальні та технічні.
На ідеальному фондовому ринку ціни визначалися б здебільшого фундаментальними чинниками. Найважливіші з них:
дохідність (наприклад, прибуток або дивіденди з кожного придбаного активу),
очікуваний приріст дохідності,
ставка дисконтування,
ризикована інвестиція.
Усі вони пов'язані між собою. Наприклад, очікуваний приріст дохідності безпосередньо залежить від ризикованості інвестиції: інвестори вкладають гроші в ризиковані активи тільки тоді, якщо вірять, що отримають з цього значний прибуток. Так само з ризиком пов'язана ставка дисконтування: майбутні доходи можуть коштувати менше очікуваного під час інфляції.
Але тут у дію вступають технічні чинники — сукупність зовнішніх умов, які змінюють попит і пропозицію на фондовому ринку. Деякі з них побічно впливають на фундаментальні показники: наприклад, економічне зростання побічно сприяє зростанню дохідності, а інфляція — дисконтуванню дивідендів.
Найважливіші технічні чинники:
інфляція;
стан макроекономіки;
демографія інвесторів;
ринкові тренди;
ліквідність активів;
тощо.
Закриваючи угоди на фондовому ринку, різні інвестори враховують різні показники. Для короткострокової торгівлі трейдери частіше орієнтуються на технічні чинники й навіть вважають їх пріоритетними. У разі довгострокової торгівлі інвестори частіше віддають перевагу фундаментальним чинникам; утім, і вони визнають, що технічні показники відіграють важливу роль.
Але усі трейдери згодні, що хоча технічні показники часто визначають короткострокову перспективу, фундаментальні показники вирішують положення активів у тривалій перспективі.