При правильному підході, ринкове ціноутворення тарифів не є проблемою
Для розуміння ситуації з тарифами, на початку, варто вирахувати просту округлену «математику» процесу. У 2013 році, як відомо, тариф на гарячу воду дорівнював 14,6 гривень за один кубічний метр. У даний момент, тариф становить 80,6 гривні. У 2013 році Україна купувала газ по 450 доларів за тисячу кубометрів, що при старому курсі становило 3,6 гривні, за кубометр. Зараз, імпортний газ обходиться по 300 доларів за тисячу кубів, тобто приблизно по 8,1 гривні за куб.
Якщо звернутися до фізики, то енергоємність кубічного метра газу становить 8000 ккал, і спалювання 1 кубометра газу, нагріє воду на 8 градусів. З цього випливає, що нагрівання води на 80 градусів коштує 10 кубометрів газу, і це за формулою, без урахування втрат і коефіцієнта корисної дії обладнання. До споживача вода, природно дійде з меншою температурою. З огляду на ці розрахунки, у 2013 році, для нагріву води газом, потрібно було витратити мінімум 36 гривень, при тому, що населення отримувало гарячу воду за ціною 14,6 гривень. Як так виходило?
А виходило це через державне регулювання тарифів на газ, електроенергію, тарифи ЖКГ, цін на вугілля й багато іншого. Як цей процес відбувався можна описати на прикладі виробництва електроенергії.
У 2013 році, електрика для населення коштувала 36,5 копійок із ПДВ, без ПДВ ціна була 31 копійка. Електростанції ж, продавали електрику по 50 копійок (без ПДВ). Різницю, по суті сплачувала держава, але навіть 50 копійок для електростанцій було мало, оскільки для виробництва 1 кВтг, потрібно було спалити мінімум 0,3 кг вугілля. При світових цінах на вугілля, які становили 100 доларів за тонну, ціна кіловата по вугіллю дорівнювала 24 копійки. З огляду на те, що електростанціям потрібно нести витрати на робочу силу, на ремонт і обслуговування устаткування й електрику ще треба доставити до споживача, то їм теж не вистачало цих грошей. Тому, енергетики йшли до держави, а держава по ланцюжку йшла до вугільників і зобов'язувала їх продавати вугілля не за світовими цінами, тобто по 100 доларів за тонну, а по 420 гривень за тонну (без ПДВ), тобто округлено по 55 доларів .
Весь цей ланцюжок зав'язувався на чиновників і, відповідно, мала корупційну складову. Шахтарі, енергетики, газовики, ЖКГ, усі зводили кінці з кінцями, і головним стало не налагодження процесу роботи підприємств. Головним став процес вибивання,списання або зарахування грошей. Інвестицій у цих умовах просто не було, розвитку не було й не могло бути. Устаткування й основні фонди старіли, починаючи із шахт закінчуючи трубами опалення. Продуктивність праці та ефективність падала, проте процвітала корупція.
Цей процес гіпотетично міг би тривати й далі, радуючи населення популізмом низьких цін. Але тоді в бюджеті, у взаємозаліках продовжували б тонути величезні гроші і процвітати бухгалтерія, яка була б нікому незрозумілою. Але в майбутньому, наприклад до 2030 року, така ситуація могла б призвести до повного колапсу всієї комунальної системи, критичному зносу основних фондів, тобто котлів, труб і всього іншого.
Видобуток газу, нафти, вугілля, виробництво електрики з року в рік скорочувалося через відсутність інвестицій, роблячи країну все більше й більше залежною від імпортних енергоносіїв. Але чиновникам було б зручно наживатися на цьому.
Ринкове ціноутворення, однозначно краще того «бардаку», який був раніше, і вимоги МВФ і Європейського союзу відносно тарифів логічні. І країні потрібно переходити до ринку, як у нормальній капіталістичній країні. Але потрібно взяти до уваги, що ринкові тарифи боляче б'ють по населенню країни, і ринкові тарифи для зубожілого населення є шоком. І варто так само розуміти, що якщо десь вибуло, то десь прибуло.
Щодо тарифів, багато хто нарікає на те, що собівартість видобутку нафти, газу і вугілля в Україні нижчі за ринкові тарифи. Енергоресурси, здобуті в Україні, можна продавати за нижчою ціною. Адже в умовах ринкового ціноутворення ряд українських компаній, стають надприбутковими, а це є соціальною несправедливістю, адже надра належать народу. Але, варто мати на увазі, що закон повинен бути рівний для всіх і тому не можна відокремлювати, наприклад імпортний газ чи вугілля від видобутого всередині країни, оскільки це буде дискримінацією. І знову ж спроби відокремити одне від іншого, зажадають державного регулювання.
Однак, надра дійсно належать народу, і соціальна справедливість повинна бути реалізована, але без протиріччя принципу рівності всіх перед законом. І з огляду на ці вступні, можна відрегулювати тарифи в країні по справедливості. І цей спосіб, власне кажучи, уже давно придуманий.
для реалізація принципу, що надра належать народу, давно придуманий такий податок як рента з видобутку корисних копалин. І державі варто регулювати саме ренту, а не тарифи.
Усе дуже просто. Країні потрібно вводити ринкове ціноутворення й позбавляється від корупційної складової і впливу чиновників на ціноутворення. Державі не потрібно втручаючись в бізнес-процеси компаній, а створити виразні умови для ведення бізнесу. Тоді, бізнес розвиватиметься краще. Але справедливості заради, держава повинна забирати у вигляді ренти, надприбуток компаній, оскільки надра повинні належати народу. І надприбуток компаній, найчастіше є не результатом праці, а грунтується на цінності ресурсів.
В Україні є рентна плата (плата за спеціальне використання природних ресурсів), але надходження від даного податку за весь 2018 рік склали 45,2 млрд. Гривень. У той же час, видобуток газу в Україні за минулий рік склав 20,9 млрд. Кубометрів, що за ціною 280 доларів при курсі долара рівному 27, дає загальний обсяг видобутого газу в грошах рівний приблизно 160 млрд. Гривень. Якщо рента на газ становитиме третину ціни на газ, то тільки по одному газу, рентні платежі зможуть порівнятися з нинішніми загальними надходженнями по рентних платежах. Але газ це не всі ресурси - додана вартість усієї добувної промисловості України у 2018 році, склала приблизно 470 млрд. гривень (13,3% від ВВП), у десять разів більше рентної плати.
Держава може регулювати не тарифи, а ренту, і при регуляції ренти держава може отримати значно більше грошей у порівнянні з нинішніми надходженнями. А дотримуючись принципу соціальної справедливості, збільшення доходів від ренти, можна пустити на пряму субсидію громадянам, які будуть сплачувати тарифи за ринковими цінами. І все тоді буде справедливо і збалансовано.
Компанії отримають чіткі правила гри й повну дієздатність, адже держава більше не буде втручатися в їхню діяльність. Люди будуть платити за ринковими цінами, але найбільш незахищені верстви зможуть отримати пряму субсидію на оплату послуг ЖКГ на додаткові кілька десятків мільярдів гривень на рік. Умови МВФ будуть виконані. Під виразні умови ведення бізнесу, без державного втручання, у країну зможуть зайти такі гіганти нафтогазової індустрії як BP, ExxonMobil, Shell та інші і допоможуть наростити видобуток і нафти й газу всередині країни, попутно створюючи конкурентний ринок енергоресурсів.
Powered by Froala Editor
